"СІРНИКОВИЙ” ШЕВЧЕНКО ПОМАНДРУЄ З ТЕРНОПОЛЯ ДО ТОРОНТО

Тернопільський майстер народних художніх промислів об’ємного моделювання із сірників Мар’ян Вархолік, який минулого року встановив національний рекорд, створивши найбільшу в Україні барельєфну картину з сірників, знову дивує творчістю.

Так, вже зовсім скоро – 18 березня у канадському Торонто в Канадсько-Українській мистецькій фундації відкриється виставка Мар’яна Вархоліка, пишуть ternopoliany.te.ua. На ній умілець, який вже декілька місяців працює та навчається в Канаді, представить свої 14 робіт із сірників.

Серед них буде і унікальний портрет Тараса Шевченка, який нещодавно завершив талановитий тернополянин (на фото.). Сам Мар’ян відкрив для себе новий різновид хобі – написання із сірників художніх полотен зовсім нещодавно, втім вже має у власному доробку декілька сірникових картин. Для створення портрета великого Кобзаря майстру знадобилося чимало часу та понад 15 тисяч сірників.

- У своїх роботах використовую різні технології, практикую і власні. Не хочу, аби мої роботи перегукувались чи були схожими до творінь інших «сірникарів», - говорить Мар’ян Вархолік.

Усього в доробку Мар’яна понад 40 сірникових робіт. Почалося його захоплення під впливом Євро’2012 із створення із сірників міні-копій найбільших стадіонів України. Церкви теж стали для його «сірникового» мистецтва провідною темою. В майстра є бажання виготовити маленькі копії всіх найвідоміших у краї храмів. Захопився й будівлями залізничних вокзалів. Так, завдяки незвичному хобі Мар’ян перетворює звичайнісінькі сірники на неймовірні шедеври: замки, фортеці, стадіони, музичні інструменти, церкви.


Повернутися
13.03.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...