ВІРШІ, ПРИВЕЗЕНІ… З ВІЙНИ

Учасник АТО з Козівщини презентував свою збірку поезій  

 В Козівському районному будинку культури відбулася презентація книги «Мандрівник». Козівщина отримала ще один творчий здобуток талановитого поета і прозаїка Володимира Базара, людини, яка загартувалася і пройшла непрості випробування на фронті із підступним ворогом, який колись називав себе «братом».

На заході були присутні фронтові друзі Володимира, які разом з ним служили усі, хто уже знайомий з його незвичайними творами за першою збіркою «Мені не сумно…», представники Козівської «Самооборони», а також мешканці смт. Козова та Козівського району, а також підоблікові Козівського районного сектору кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтС України в Тернопільській області.

 Під час презентації особи, які перебувають на обліку кримінально-виконавчої інспекції разом із присутніми задавали найрізноманітніші запитання авторові та його родині, бажали здоров’я, особистого щастя, радості, любові та злагоди у родині, творчих здобутків та музи, яка б завжди супроводжувала поета і спонукала до створення нових творів.

Приємно було почути виразне та чутливе читання творів Володимира Базара з уст самого автора, оскільки більшість своїх творів, які увійшли до його збірок написав саме там, на сході, на Донеччині

Також відбувся святковий концерт за участю солістів та кращих колективів художньої самодіяльності районного будинку культури.

 

 Сергій Любий,

начальник Козівського РС КВІ

управління ДПтС України в Тернопільській області


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...