РАЗОМ ІЗ КАРТОПЛЕЮ ВІДКОПАЛИ… КОЗАЦЬКУ ЛЮЛЬКУ

Цю козацьку люльку ХVII ст. знайшли неподалік Бучацького замку на Тернопільщині.

 Зараз там уже все копане-перекопане. А – ще півстоліття тому можна було віднайти й таку 300-літню реліквію, – розповідає письменник Юрій Логвин, 76 років. – Мені цю люльку, власне її цибух, подарував священик отець Ярослав. Гостював у нього 1967-го. Певний час він був настоятелем церкви Cвятого Миколая в Нагірянці Чортківського району Тернопільської області.

У місті Бучач збереглися пам'ятки трьох культур – української, польської та єврейської. Є церква Cвятого Миколая ХVІ ст. і руїни замку, який у ХVІІ ст. взяли штурмом козаки.

 – Там була польська залога. Козаки її вигнали, а замок зруйнували. Після того його не відновлюють. На руїнах селяни довгий час садили картоплю. Цю люльку відкопала одна жінка на своєму городі, потім віддала священикові, – каже Юрій Григорович. – Я мав власні саморобні люльки. З юності любив їх курити. А от із козацької – жодного разу. Тримаю вдома в коробці.

Цибух виготовлений із глини. На ньому видно рельєфний візерунок.

– Ця люлька – козацька. Таких багато знаходили на місці битви війська  Богдана Хмельницького з поляками під Берестечком. А також там, де стояли козацькі загони. Робили їх нашвидкуруч: ліпили із глини й обпалювали в горні. Навіть поливою зверху не покривали.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Історія
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...