«УЧИСЯ, СИНУ, ЦУКЕРБЕРГОМ СТАНЕШ»…

Тернопільський студент працює  в компанії Facebook

22-річний випускник Тернопільського Технічного університету Юрій Брунецьпрацює в компанії Facebook. Народився Юрій в Дрогобичі, навчався в Тернополі, а в 2013 переїхав до США, в Нью-Йорк.

До того, як отримав запрошення приїхати на співбесіду в Менло Парк, у штаб-квартиру Фейсбуку, працював в іншій команді. Але оскільки невдовзі після його переїзду в Україні почався Майдан і багато часу у Юрія йшла не на роботу, а на польоти до Києва і відправку допомоги в Україні, то довелося шукати нову роботу.

У Facebook Юрій відповідає за розробку внутрішніх продуктів для команд Global Sales & Marketing. Важливою частиною роботи Юрія є спілкування з людьми. Продуктивність і результат команди дуже залежать від того, наскільки люди щасливі. Потрібно пам’ятати, що більшість приходить на роботу з великим бажанням творити, бути оціненими і допомагати іншим. І одна з цілей його команди – дати шанс і підтримати кожного в самореалізації.

До слова, нещодавно наш екс-земляк допоміг одному із батальйонів в зоні АТО відремонтувати пошкоджений автомобіль.

"Ми збираємо кошти на допомогу батальйону, котрий зараз знаходиться у зоні АТО. Нещодавно автомобіль, яким вони щоденно возять їжу та речі солдатам, був сильно пошкоджений і потребує нагального ремонту. Ми домовились з автосервісом, що усю роботу вони зроблять безплатно, але їм потрібно надати необхідні автозапчастини,» - попросив друзів про допомогу Юрій.

Це повідомлення він розмістив у себе на сторінці 22 січня. А вже за три дні необхідна тисяча доларів була зібрана.

"Дякуємо від наших солдат усім, хто допоміг зібрати кошти на ремонт автомобіля, що возить продукти та речі у зоні АТО!" - подякував хлопець.


Повернутися
29.01.2016
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...