АНЕКДОТИ №51

Уночі в поліцейській дільниці дзвонить телефон:

— Алло, алло, рятуйте, допоможіть, в жіночий монастир забрався грабіжник!

— Зараз виїжджаємо. А хто це говорить?

— Як хто — грабіжник!

* * *

Зустрілися дві подруги.

— Ненавиджу свого чоловіка...

— Чому?

— Вчора я попросила у нього 100 доларів на салон краси.

— Не дав?

— Гірше. Подивився на мене уважно і дав три сотні.

* * *

— Рядовий Петров! З чого ви починаєте чистку автомата?

— З перевірки його номера, щоб не почистити чужий автомат.

* * *

Сидіть, сидіть! — сказав старенький професор, заходячи в жіночий туалет.

* * *

Чоловік прийшов додому втомлений, тому подружній обов’язок віддав грошима.

* * *

Збалансована дієта — це коли ви тримаєте в кожній руці абсолютно однакові шматки торта.

— Розо, бажання, на які не вистачає грошей, називаються мрією.

— А я думаю, що то ти, Сьомо, так мрійливо дивишся на місцевих дівчат!

* * *

— Що це ти, Васю, такий нещасний, щось сталося?

— Дружина знайшла на моїй сорочці слід від губної помади.

— Який жах!

— Ще який! Третій день ходить за мною: «Хочу таку саму».

* * *

Якщо ви заблукали в лісі, а компаса під рукою немає, дочекайтеся осені — птахи полетять на південь.

Дві подруги в переповненому метро:

— Блін, яка штовханина!

— Дивно, вчора на дискотеці ти це атмосферою називала.

 


Повернутися
12.01.2016
Категорія: Розваги
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...