ГІМЕНЕЙ ПРИЛЕТІВ… ЗА ГРАТИ

У жіночій колонії у Збаражі зіграли весілля

 Це перший випадок в установі цього року, коли укладають шлюб. Молодят привітали та похвалили за те, що попри всі життєві труднощі і негаразди знайшли в собі сили створити нову сім’ю

У Збаразькій виправній колонії №63 відбулось укладання шлюбу.

І хоча урочистості пройшли без вельона, вишитого рушника, маршу Мендельсона і шампанського, цей день для молодят був особливим.  

Вжее неодноразово ми переконуємося у не прописній істині, що грати не є перепоною для кохання, - кажуть у відділі соціально-виховної та психологічної роботи Збаразької виправної колонії. – Підтвердженням цьому факту стала подія, яка відбулась у Збаразькій виправній колонії.

Цього року в установі  вперше відбулось укладання шлюбу однієї пари, кажуть пенітенціарники. Засуджена жінка вийшла заміж за жителя одного із сіл Тернопільщини. Реєстрацію шлюбу здійснила державний реєстратор, секретар місцевої селищної ради Марія Чудакевич. Вона вручила молодятам свідоцтво про реєстрацію шлюбу і теплими словами привітала новостворену сім`ю, побажавши їм міцного кохання на все життя.

 Прозвучали на адресу молодят цього дня і привітання від керівництва установи.

•             Вони просто молодці, адже, незважаючи на життєві труднощі та негаразди, знайшли в собі сили створити сім’ю, - каже заступник начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи Людмила Леськів, - що є новим і вкрай важливим етапом для людини, яка відбуває покарання в місцях позбавлення волі. Не секрет, що шлюби у жіночих колоніях реєструються значно рідше, ніж у чоловічих. Тому нехай ваша довгоочікувана мрія, яка сьогодні здійснилася наповнює душі та серця безмежною радістю і коханням все життя.


Повернутися
27.12.2015
Категорія: Життя
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...