ВАСИЛЬ МАХНО — ЛАУРЕАТ ПРЕМІЇ «КНИГА РОКУ ВВС-2015″

 Уродженець Тернопільщини, письменник Василь Махно став одним із лауреатів цьогорічної премії «Книга року ВВС-2015″. Про це повідомляє «Українська правда.ЖИТТЯ».

Сьогодні редакція «ВВС Україна» назвала цьогорічних переможців премії «Книга року ВВС».

Ними стали: у дитячій номінації  - книга «140 децибелів тиші» Андрія Бачинського, а у »дорослій» «Дім у Бейтінг Голлов» Василя Махна.

Переможці премії у «дорослій» та «дитячій» номінаціях отримали грошову винагороду в розмірі 1000 британських фунтів стерлінгів.

 Літературний критик і член журі Юрій Володарський прокоментував для Cultprostir: «Збірка оповідань Василя Махна – в усіх відношеннях найкраща книга. Я радий, що вона завоювала головний приз, і можу сказати, що рішення журі з приводу «дорослої» номінації було одноголосним. З приводу номінації Дитяча книга року були дуже серйозні розбіжності і, врешті-решт, ми прийшли до компромісу. Моїм фаворитом була книга Оксани Лущевської «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса».

До фіналу Книги року також потрапили: «Порослий кульбабами дворик» Валерія Шевчука, «Аптекар» Юрія Винничука, «Карбід» Андрія Любки та «Понаїхали» Артема Чапая.

До короткого списку «дитячої» номінації також увійшли книга Оксани Лущевської «Мені не потрапити до «Книги рекордів Гіннеса» та «Івасик Телесюк» Антона Сіяники.

  Василь Махно народився 8 жовтня 1964 року у Чорткові на Тернопільщині. Закінчив Тернопільський педагогічний інститут та аспірантуру, викладав в університетах Тернополя і Кракова. Автор дев’ятьох поетичних збірок, двох книжок есеїстки, книжки поезій та есеїв «Ровер», книжки оповідань «Дім у Бейтінґ Голлов» (2015), п’єс «Coney Island» (2006), «Bitch/Beach Generation» (2007).

З 2000 року мешкає у Нью-Йорку.


Повернутися
13.12.2015
Категорія: Культура
Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...