Мобілізація 2015: кому йти на війну?

Перші повістки уже полетіли до домівок мешканців Тернопілля: із 20 січня у країні почалася четверта черга часткової мобілізації. Указ про часткову мобілізацію опублікували в офіційній парламентській газеті “Голос України”. Раніше його схвалила

А у нас економлять газ! А у вас?

«Проклинаючи москалів, на кухнях України з ненавистю спалювали російський газ», - цей рядок із анекдоту не так уже й смішить, коли наприкінці місяця тримаєш в руках платіжку із захмарними цифрами…. Витрати на оплату газу нині становлять левову

Сивина в голову - мобільний в кишеню

До працівників Тернопільського міського відділу міліції з заявою про крадіжку звернувся 38-річний житель обласного центру. Чоловік повідомив, що у його 13-річної доньки викрали мобільний телефон. Як повідомив слідчий Тернопільського міського

«Обновилась» - ледь в тюрмі не опинилась

Обновити гардероб, незважаючи на те, що в кишенях вітер свище, закортіло 17-річній мешканці Монастириська. Тож заради новеньких джинсів дівчина вирішила піти на злочин. Завітавши до однієї з крамниць у райцентрі, вона непомітно спакувала одну

«Привіт» війні на Монастирищині

Нещодавно у лісі поблизу села Рідколісся Монастириського району місцевий мешканець виявив предмет, зовні схожий на боєприпас часів війни. Про знахідку чоловік повідомив рятувальників. Фахівці ідентифікували підозрілий предмет – ним виявився

Нескорені герої визвольного руху

НАЙБІЛЬШІ ПЕРЕМОГИ УПА НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ Правду можна надовго заховати, але не можна зовсім знищити. І вона повертається до нас у вигляді справжньої історії багатовікової боротьби за незалежність, у якій кожний наступний період успадковує

Звернення Андрія Закревського в №1

Щодня з екранів телевізорів і газетних сторінок на нас виливаються потоки різної інформації, змушуючи серце стискатися від тривоги за Україну. Щодня вони вимотують нам нерви для того, щоб ми втомилися від поганих новин, махнули на Україну
<< < Сторінка 315 з 315

Колонка
Андрія Закревського
Шановні Тернополяни!

Те, що відразу нас не вбило, вбивало нас довго і повільно.  Ми вже не святкуємо Новий рік — ми святкуємо те, що вижили в старому. Рік, що минає, був ще одним роком у воюючій країні, зі всіма витікаючими звідси наслідками. Я не хочу підбивати його підсумки. Бо підбивати підсумки  — це ніби креслити жирну риску під виконаними математичними діями в стовпчик: ось тут ми додали (друзів, грошей, проблем, перспектив — потрібне підкреслити),  відняли (друзів, грошей, проблем, перспектив, ну, ви зрозуміли…), помножили на щоденні будні, поділили на нереалізовані плани і —  що отримаємо в «сухому залишку»? Якою цифрою це підсумувати і де, зрештою, знайти «задачник», аби подивитися правильну відповідь, — якщо вона узагалі існує?..

Кожен із нас на Новий рік починав нове життя, але вистачало його ненадовго, тому що жити-то треба... Новий рік — це симулякр. 1 січня —  звичайний день, такий самий, як і всі інші, якщо тільки ви не переборщили з алкоголем чи олів’є напередодні. Почати життя з «табули раси», змінити його, зробити усе те, до чого не доходили руки попередні 365 днів можна будь-коли, не чекаючи, коли впаде остання голка з ялинки, яка тоскно припадає пилом у кутку.

 Усі ми мали великі надії, багато робили для того, щоб усе, про що мріяли, збулося. Комусь це вдалося, комусь ні, проте в усіх нас є одне спільне: Новий рік дає нам надію на майбутнє. Його сила — в його семантиці. Цокаючись бокалами з шампанським, усі ми віримо, що новий (свіжий, ще в хрумкій упаковці) рік, що маячить попереду, подарує нам нове життя — правильне, успішне, з високими цілями та досягненнями. І, загадуючи під святковий передзвін бажання, стискаємо кулаки: агов, ти, те, що нас не вбило, —  начувайся, бо тепер наша черга...